Економічний і монетарний союз Європейського Союзу

Економічний та монетарний союз (ЕМС) Європейського Союзу — це група політик, спрямованих на конвергенцію економік держав-членів Європейського Союзу на трьох етапах.

Існує три етапи ЕМС, кожен з яких полягає у поступово тіснішій економічній інтеграції. Тільки після участі держави у третьому етапі їй дозволяється прийняти євро як свою офіційну валюту. Таким чином, третій етап значною мірою асоціюється з єврозоною. Критерії конвергенції євро – це набір вимог, які необхідно виконати, щоб країна отримала дозвіл на участь у третьому етапі. Важливим елементом цього є участь протягом щонайменше двох років у Європейському механізмі обмінних курсів (ERM II), в якому валюти-кандидати демонструють економічну конвергенцію, зберігаючи обмежене відхилення від свого цільового курсу відносно євро.

Політика ЕМС охоплює всі держави-члени Європейського Союзу. Усі нові держави-члени ЄС повинні зобов'язатися брати участь у третьому етапі у своїх договорах про приєднання та зобов'язані перейти до третього етапу, як тільки вони виконають усі критерії конвергенції. Двадцять одна держава-член ЄС, включаючи нещодавно Болгарію, перейшла до третього етапу та прийняла євро як свою валюту. Данія, членство якої в ЄС передує запровадженню євро, має юридичне право відмови від участі в договорах ЄС і тому не зобов'язана переходити до третього етапу.^[1][2]

Ідея економічного та валютного союзу в Європі вперше виникла задовго до створення Європейських Співтовариств. Наприклад, Латинський валютний союз існував з 1865 по 1927 рік.^[3][4] У Лізі Націй Густав Штреземан у 1929 році звернувся з проханням про запровадження європейської валюти^[5] на тлі посилення економічного розколу через утворення низки нових національних держав у Європі після Першої світової війни.

У 1957 році на Європейському форумі в Альпбаху голова Де Недерландського банку Маріус Голтроп стверджував, що спільна політика центральних банків необхідна в об'єднаній Європі, але його подальша підтримка скоординованої ініціативи центральних банків Європейського співтовариства була зустрінута скептицизмом з боку керівників Національного банку Бельгії, Банку Франції та Німецького Бундесбанку.^[6]

Перша конкретна спроба створити економічний та валютний союз між членами Європейських Співтовариств сягає корінням ініціативи Європейської Комісії 1969 року, яка визначила необхідність «більшої координації економічної політики та валютного співробітництва»^[7], після чого глави держав та урядів на своїй зустрічі на вищому рівні в Гаазі в 1969 році ухвалили рішення поетапно розробити план створення економічного та валютного союзу до кінця 1970-х років.

На основі різних попередніх пропозицій експертна група під головуванням прем'єр-міністра та міністра фінансів Люксембургу П'єра Вернера представила в жовтні 1970 року перший спільно узгоджений план створення економічного та валютного союзу в три етапи (план Вернера). ПроЄкт зазнав серйозних невдач через кризи, що виникли через неконвертованість долара США в золото в серпні 1971 року (тобто крах Бреттон-Вудської системи), та через зростання цін на нафту в 1972 році. Спроба обмежити коливання європейських валют за допомогою «змії в тунелі» зазнала невдачі.

Дебати щодо ЕМС були повністю відновлені на Ганноверському саміті в червні 1988 року, коли спеціальному комітету Делора, що складався з керівників центральних банків дванадцяти держав-членів під головуванням президента Європейської Комісії Жака Делора, було запропоновано запропонувати новий графік із чіткими, практичними та реалістичними кроками для створення економічного та валютного союзу.^[8]

У звіті Делора 1989 року було викладено план запровадження ЕМС у три етапи, який включав створення таких інституцій, як Європейська система центральних банків (ЄСЦБ), яка мала б відповідати за формулювання та реалізацію монетарної політики.^[9]

Три етапи впровадження ЕМС були такими:

• 1 липня 1990 року валютний контроль було скасовано, таким чином рух капіталу в Європейському економічному співтоваристві було повністю лібералізовано.
• Маастрихтський договір 1992 року визначає завершення формування ЕМС як офіційну мету та встановлює низку критеріїв економічної конвергенції, що стосуються рівня інфляції, державних фінансів, процентних ставок та стабільності обмінного курсу.
• Договір набуває чинності 1 листопада 1993 року.

• Європейський валютний інститут створено як попередник Європейського центрального банку, завданням якого є зміцнення валютної співпраці між державами-членами та їхніми національними банками, а також нагляд за банкнотами ЕКЮ.
• 16 грудня 1995 року було визначено такі деталі, як назва нової валюти ( євро ), а також тривалість перехідних періодів.
• 16–17 червня 1997 року Європейська Рада в Амстердамі вирішила прийняти Пакт стабільності та зростання, розроблений для забезпечення бюджетної дисципліни після створення євро, а також було створено новий механізм обмінних курсів (ERM II) для забезпечення стабільності вище євро та національних валют країн, які ще не вступили до єврозони.
• 3 травня 1998 року на засіданні Європейської Ради в Брюсселі було обрано 11 перших країн, які візьмуть участь у третьому етапі з 1 січня 1999 року.
• 1 червня 1998 року було створено Європейський центральний банк (ЄЦБ), а 31 грудня 1998 року було встановлено курси конвертації між 11 національними валютами-учасницями та євро.

• З початку 1999 року євро стало реальною валютою, і під керівництвом ЄЦБ запроваджується єдина монетарна політика. Розпочинається трирічний перехідний період до введення власне євробанкнот і монет, але юридично національні валюти вже припинили своє існування.
• 1 січня 2001 року Греція приєдналася до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2002 року введені в обіг банкноти та монети євро.
• 1 січня 2007 року Словенія приєднається до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2008 року Кіпр і Мальта приєднаються до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2009 року Словаччина приєднується до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2011 року Естонія приєднається до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2014 року Латвія приєднається до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2015 року Литва приєднається до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2023 року Хорватія приєднається до третього етапу ЕМС.
• 1 січня 2026 року Болгарія приєднається до третього етапу ЕМС.

• Юридичні засади реалізації ЕВЕС знаходяться в статтях 98-104 Договорі про Європейську Спільноту — надалі Договір (стосовно економічної політики), в статтях 105—124 Договору (стосовно валютної політики), а також в протоколі про Договір, статуті Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) та Європейського центрального банку (ЄЦБ).
• Там сформульовано цілі стосовно спільної валютної та економічної політики. Згідно зі статтею 4 Договору, держави-члени зобов'язані координувати свою національну економічну політику, яка повинна базуватися на внутрішньому ринку. Координація економічної політики проводиться в Європейській Раді.
• Маастрихтська угода внесла відповідні корективи до Договору, тому критерії конвергенції, які обов'язкові до виконання державами-членами ЄВЕС або тими, які хочуть до нього приєднатися, називаються Маастрихтськими (вони записані в статті 121 Договору):
  • Стабільність цін: ставка інфляції не повинна перевищувати 1,5 % ставки інфляції трьох країн з найнижчою інфляцією.
  • Загальна заборгованість держави: < 60 % ВВП (за розрахунками Європейської системи статистики)
  • Бюджетний дефіцит: < 3 % ВВП (за розрахунками Європейської системи статистики)
  • Валютні коливання: Участь в Європейському валютно-курсовому механізмі ІІ протягом щонайменше двох років.
  • Довгостроковість досягнутої конвергенції: довгострокові процентні ставки не можуть бути вищими ніж 2 % поза процентними ставками держав-членів з найнижчими показниками.

• Пакт про стабільність та економічне зростання: Лише під час регресу або в разі виникнення природних катастроф дефіцит може перевищувати 3 % ВНП. На країни з показниками поза цими межами передбачається накладення санкцій, які становлять мін. 0,2 та макс. 0,5 % ВВП. Після двох років передбачається трансформувати ці санкції в штрафи.

Заснування ЄЦБ, який разом з національними банками інших 25 держав-членів ЄС складає ЄСЦБ, є вагомою заслугою національних держав, які спромоглися віддати велику частину свого суверенітету в галузі монетарної політики на наддержавний рівень. Органи ЄСЦБ:

1. Рада ЄЦБ, до якої належить як Директорій, так і президенти центральних банків держав-членів, які беруть участь в євро (в наш час 19). Є головним органом прийняття рішень в ЄСЦБ. Видає зобов'язуючи стратегічні напрями, приймає рішення та постанови щодо грошової політики. Утім, рішення щодо (між-)валютної та зовнішньоекономічної політики приймаються Радою ЄЦБ разом з Радою «Екофін». Потрібно зазначити цікавий аспект структури ЄСЦБ, що стосується децентралізації. Згідно з цим, рішення щодо регулювання грошового ринку приймаються централізовано (в тому числі і за участю центральних банків держав-членів), але реалізація політики відбувається за відповідним наказом ЄЦБ на рівні національних центральних банків.

2. Директорій, до якого належать президент, віце-президент та чотири інших членів ЄЦБ. Відповідає за грошову політику згідно з напрямами та рішеннями ради ЄЦБ і є виконавчим органом. Члени директорії призначаються Радою Міністрів ЄС РМ за рекомендаціями Європейської Ради.

3. До Розширеної ради ЄЦБ належать також президенти всіх центральних банків держав-членів (27). Вона виконує роль попередника ЄЦБ — Європейського Валютного Інституту. До її діяльності зокрема належить нагляд за Європейським валютно-курсовим механізмом ІІ, який передбачає максимальні коливання на 2,25 % від провідного курсу євро.

4. Існують також 13 комітетів, які своєю діяльністю допомагають прийняттю рішень ЄЦБ / ЄЦБС, наприклад з питань бухгалтерського обліку, банківського нагляду тощо.

Слід зазначити високий рівень незалежності ЄЦБС, який охоплює як сам ЄЦБ, так і всі центральні банки ЄСЦБ. Саму незалежність можна поділити на чотири аспекти:

а) інституційна незалежність: ніяка установа ЄСЦБ або члени комісій з прийняття рішень не мають права виконувати будь-які накази будь-яких органів ЄС чи держав-членів;

б) персональна незалежність: президент ЄЦБ виконує свої функції протягом 5 років, члени директорії 8 років;

в) функціональна незалежність: Головні стратегічні напрямки ЄЦБ полягають в забезпеченні стабільності цін (Індекс споживчих цін щодо минулого року менше 2 %) та підтримці загальної економічної політики ЄС, якщо останнє можливо без будь-якого негативного впливу на виконання першої мети.

г) фінансова незалежність: ЄЦБ має власний капітал та бюджет.

Рада «Екофін» (походить від англ. «Economic and Financial») є центральним комітетом з питань координації економічної та валютної політики, членом якого є всі 27 держав-членів. В рамках цього комітету міністри економіки та фінансів окрім вище зазначеної координації проводять дискусії з ЄЦБ та Комісаром ЄС з валютних питань, приймають рішення щодо Пакту стабільності та економічного розвитку тощо.

Зазначений комітет був створений вже в 1957 р. в рамках Римських угод. Його головна мета полягає в захисті інтересів різних груп в процесі створення внутрішнього ринку та європейської інтеграції. Склад цього комітету можна поділити на три групи: працівники, роботодавці та група осіб з різноманітними інтересами, напр. з аграрного сектору тощо.

ЄЦБ використовує агрегат М3 грошової маси як ранній показник зміни рівня цін.

Інструментарій ЄСЦБ можна поділити на три головних групи:

а) Операції на відкритому ринку: Купівля (експансивна монетарна політика) та продаж (рестриктивна монетарна політика) цінних паперів центробанком на відкритому ринку.

1) Головний інструмент рефінансування: тендери на купівлю / продаж високоліквідних активів або на операції «репо» (процентна ставка 2,5 %)

2) Довгострокові операції рефінансування (трьохмісячне рефінансування)

3) Операції з метою «тонкого» регулювання: операції спорадичного типу

4) Структурні операції: див. ііі).

б) Постійні фацілітети: приватні банки можуть проводити з ними операції будь-який час за власною ініціативою та без будь-яких обмежень.

1) Кредити «овернайт» (процентна ставка 3,5 %)

2) Фацілітет на вклади (процентна ставка 1,5 %): Вклад залишкових грошей

в) Мінімальне резервування: Кредитні інститути зобов'язані тримати мінімальні резерви на рахунках центробанків. Мінімальні резерви підраховуються за формулою «мінімальні резервні ставки», помножити на розрахункову базу кредитного інституту.

г) «Кредитор останньої інстанції»: центробанки можуть виконувати в банківських кризах функції кредиторів останньої інстанції.

• Союз ринків капіталу
• Банківський союз Європейського Союзу
• Економіка Європейського Союзу
• Європейський центральний банк
• Внутрішній ринок

• Сайт Європейського Союзу
• Інформаційний сайт «Цифрова Європа» (нім.)

• М. А. Миронова. Економічний і валютний союз ЄС // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X